Вулкани Сонячної Системи \укр\
“Вулкани Сонячної Системи”
Однією з проблем, вивчення якої дає змогу порівняти процеси, що відбуваються на планетах, з земними процесами, є проблема вулканізму.
Вулканічні процеси — це один з характерних проявів внутрішнього життя нашої планети. Про масштаби земного вулканізму говорить хоча б той факт, що на Землі налічується близько 540 діючих вулканів, тобто таких вулканів, які хоча б раз вивергалися на пам'яті
людства. З них 360 знаходяться в так званому Вогненному поясі навколо Тихого океану і 68 — на Камчатці та Курильських островах.
Ще більше вулканів, як з'ясувалося останніми роками, на дні океанів. Тільки в центральній частині Тихого океану їх не менше 200 тисяч.
Одне середнє за потужністю вулканічне виверження супроводжується виділенням такої енергії, яка виділяється при згорянні 400 тис. т умовного палива. Якщо ж порівняти вулканічну енергію 8 енергією, що міститься в кам'яному вугіллі, то при великих виверженнях їхній «вугільний еквівалент» досягає 5 млн. т.
Величезні кількості твердих частинок, які викидаються з надр Землі під час вивержень, надходять в атмосферу і, розсіюючи сонячні промені, справляють помітний вплив на кількість теплоти, що приходить на Землю. Зокрема, є дані, які свідчать про те, що деяким періодам тривалого похолодання в історії нашої планети передувала велика вулканічна активність.
Вивчення вулканізму сприяє пізнанню закономірностей внутрішньої будови Землі. Образно можна сказати, що діючі вулкани — це канали, якими надходить інформація про процеси, що відбуваються в надрах нашої планети.
Останніми роками при вивченні земного вулканізму дедалі більшого значення набуває зіставлення пов'язаних з ним явищ із явищами, що відбуваються на інших тілах Сонячної системи. Так, наприклад, явні сліди вулканічної діяльності виявлено на Місяці. На поверхні нашого природного супутника вельми поширені базаль-ти вулканічного походження, зустрічаються й виходи лави. Вивчення знімків місячної поверхні, зроблених а борту штучних супутників Місяця, показало, що в цілому ряді місць місячної поверхні є застиглі лавові потоки і озера. Але, як вважають спеціалісти, активні вулканічні процеси відбувалися на Місяці на відміну од
Землі в основному в перші півтора мільярда років після його утворення.
Що ж до Венери, то є дані, які свідчать про те, що на цій планеті вулканічна активність триває й тепер. Як відомо, температура поверхні Венери наближається до 500 °С. Не виключено, що на температуру впливають і вулканічні процеси, зокрема виливання на поверхню планети гарячої лави.
У результаті радіолокаційних спостережень на Вене-рі виявлено гірські масиви, дуже схожі на земні вулкани. Таким, наприклад, є масив Бета, що має близько 1000 км у поперечнику. Над цією зоною зареєстровано значне збурення гравітаційного поля — явище, яке в земних умовах має місце над районами розташування молодих, хоч і не обов'язково діючих вулканів. Припускається також, що численні промені, які розходяться в різні боки від Бети,— це застиглі потоки лави.
На панорамах, переданих радянськими станціями «Венера-9» і «Венера-10», що здійснили посадку біля східного схилу Бети, добре видно нагромадження каменів, очевидно, викинутих під час виверження. При цьому звертають на себе увагу гострі краї багатьох з них. Якби ці камені було викинуто дуже давно, то суворі умови Венери мали б привести до згладжування їхніх обрисів.
На користь припущення про сучасний вулканізм на Венері свідчать і електричні розряди в атмосфері планети (типу земних блискавок), зареєстровані радянськими станціями «Венера-11», «Венера-12» і «Венера-13». Виходячи з наявних даних, ці розряди пов'язані з вулканічними масивами. Відомо, також, що виверження вулканів на Землі досить часто супроводжуються потужними електричними розрядами.
6 вулкани, щоправда згаслі, і на Марсі. Найбільший з них — гора Олімп заввишки близько 27 км. У тому ж районі розташовано ще два гігантських згаслих вулка-
ни, висота яких дещо менша. Згідно з оцінками спеціалістів, виверження цієї групи вулканів відбувалися десятки чи сотні мільйонів років тому. Утворення на Марсі таких високих гір вулканічного походження, можливо, пов'язане з набагато меншою, ніж на Землі, силою тяжіння.
Великий інтерес становить виявлення американською космічною станцією «Вояджер-1» на супутнику Юпітера Іо десяти діючих вулканів, які викидають пил і розжарені гази на висоту до 200 км. Особливо цікаво, що коли через кілька місяців поблизу Юпітера пролетіла станція «Вояджер-2», то 6 з цих 9 вулканів усе ще продовжували вивергатися.
Земні надра розігріваються завдяки енергії, що виділяється при розпаді радіоактивних елементів. У Іо основним джерелом розігріву, мабуть, є припливні збурення з боку гіганта Юпітера. І не виключено, що тому надра Іо постійно перебувають у розплавленому стані. Звідси й велика тривалість вивержень.
Вивчення космічного вулканізму — важливий крок у пізнанні закономірностей вулканічних процесів.
Методичні міркування. У зв'язку з явищами вулканізму в Сонячній системі не зайве нагадати, що марновірні люди сприймали виверження земних вулканів як кару божу. А в старовину вулканічні кратери здавались їм входом до пекла, у страшне царство бога вогню Вулкана.
