Брахманизм /Укр./

БРАХМАНІЗМ

БРАХМАНІЗМ, етап розвитку релігійної думки в Індії (приблизно 8-2 ст. до н.е.), зв'язаний в основному з пізньоведійскою літературою (брахмани, араньяки, упанішади).

Ведійскі джерела брахманізму

Брахманізм може розглядатися як рання стадія індуїзму, головний зміст якої складається в переході від ведійскої міфології і політеїзму до ідеї єдиного бога-творця і потім — абстрактного абсолюту, основи і причини світу. Цей перехід починається вже в “Рігведе”. У деяких гімнах, особливо пізніх, виражається незадоволеність архаїчною космогонією, робляться спроби знайти єдиного творця світу, бога, що поєднує в собі властивості і функції всіх богів і разом з тим переважаючого їх. На цю роль у “Рігведе” висуваються різні фігури, найбільше чітко — богиня мови Вач, Вишвакарман (бог-ремісник, “Творець усього”) і якась космічна людина Пуруша. Останні, по суті справи, ототожнені і названі Першим зародком вселеної або самим всесвітом. Один з гімнів (X.21) визначає як причину світу Праджапаті (“Владика істот”), фігура якого стає центральною в брахманах, текстах, присвячених опису і тлумаченню ведійського ритуалу. У них Праджапаті уподібнюється Золотому зародку (Хіраньягарбха) всесвіту і розуміється як утілення космічного жертвопринесення, що поєднує в собі і того, кому приноситься жертва, і її виконавця, і саму жертву. Розчленувавши себе, Праджапаті зі своїх частин діє світ і як би розчиняється в ньому, наділяючи його своєю силою.

Брахмани

Така інтерпретація космогонічного акту, не пориваючи остаточно з міфологією, усе-таки далеко відходить від споконвічного ведійского міфу про боротьбу Індри з Вритрій. Без сумніву, вона відбиває ведійскі уявлення про жертвопринесення як аналогу утвору світу і про величезну потенційну силу правильно виконаних ритуальних дій. Самі ці дії поступово здобувають усе більше значення, і ритуал, будучи спочатку лише засобом спілкування людей з богами і їхнім взаємним обміном благами, стає з часом інструментом магічного впливу на богів, підпорядкування їхній волі жреців. Укладена в ритуалі сила, що з'єднує його з космічними процесами, одержала назву “брахман” (від санскр. кореня “брах” — “рости”, “розширюватися”, “підтримувати”). Так раніше іменувався текст (мантра, заклинання, молитва), здатний уплинути на богів, і так стали іменувати жреців — знавців і виконавців ритуалу і священних текстів, тобто тих, хто володів брахманом. Вони утворили стан, або варну, духовних і інтелектуальних лідерів староіндійського суспільства, чий авторитет і високий соціальний статус стали в цей період непорушно міцними.

Араньяки

Одним з головних занять брахманів-теоретиків стало осмислення паралелізму космосу і ритуалу, символічне трактування ритуальних дій і їхніх деталей. Міркування на ці теми були зосереджені, крім брахман, в араньяках, “лісових (книгах)”, призначених для пустельників. У них переважає інтерес до чисто розумових операцій і з'являється ідея внутрішнього, ментального жертвопринесення (наприклад, подих —прана — осмислюється як “пранагніхотра” — “узливання у вогонь за допомогою подиху”). Паралельно розвивається ідея аскези як фактора жертвоприносини, намічена в брахманах, де Праджапаті робить акт утвору світу за допомогою тапаса, жару аскетичних подвигів.

Упанішади

Концепція брахмана як космічної сили одержує остаточне оформлення в упанішадах. Брахман — безособова сутність, основа і причина світу. Він не може бути ні визначений, ні описаний позитивно, він, як говориться в “Брихадараньяка упанішада”, — “не це, не те” (“неті, неті”).

Інше найважливіше поняття в упанішадах — Атман, індивідуальний духовний початок у людині, його таємна суть. Хоча іноді цей початок асоціюється з праною, життєвим подихом, усе-таки переважає тенденція вважати Атман безтілесною, безособовою сутністю, тотожної Брахману (його називають також Творцем, Істиною, Чистим інтелектом). Ідея такої тотожності — центральна в упанішадах, і вища мудрість складається, відповідно до їх навчання, у її усвідомленні.

Творців упанішад хвилювали й інші питання, зв'язані з людиною і його сутністю, його місцем у світі. Серед них — проблема життя і смерті, обговорення якої приводить до вироблення концепції перероджень. Висловлюється ідея, що втілення людини залежить від його знань, але перевага в цілому віддається точці зору, відповідно до якої утілення визначається діяннями (карма) людини в попереднім народженні. Так оформляється настільки істотна для індуїзму (так само як буддизму і джайнізму) теорія карми. У зв'язку з нею розвиваєтьсяється і сформоване ще у Ведахах уявлення про два можливі шляхи людини після смерті. Ті, хто усвідомив тотожність Атмана і Брахмана, йдуть шляхом богів (деваяна) у світ вічного блаженства; ті ж, хто не знайшов щирого знання, йдуть по шляху предків (пітріяна), тобто знову і знову відроджуються в цьому світі.

Досліджуючи природу людського “Я”, автори упанішад чимало місця приділяють життєвому подиху (пране), носію принципу життя, що стає одним із проявів Атмана, а також проблемі сну, що приводить до теорії трьох станів індивіда. Ці стани (пильнування, сон зі снами, сон без снів) являють собою стадії занурення в щире людське “Я”. Остання означає стан повної нерозчленованості, абсолютного спокою, безособовості — тобто Атмана.

Деякі пізні упанішади пропонують нетрадиційні способи досягнення істини, зокрема, роботу над тілом, чим закладається основа характерного для індуїзму навчання йоги. З'являється в упанішадах ідея особистого бога. Згадуються Рудра (Шіва) і Нараяна (Вішну) як утілення Брахмана, що можна вважати важливою ланкою становлення власне індуїзму.

Смрити

Поряд з релігійно-філософськими текстами в період брахманізму з'являється ціла література практичної властивості, що відноситься до категорії “смрити”. Це всякого роду наставляння, що стосуються правил здійснення публічних ритуалів (шраута-сутри) і домашніх обрядів (грихья-сутри), а також тексти, що трактують питання етики і права (дхарма-сутри). У центрі цих текстів — поняття дхарми (“закон”, “порядок”), що прийшло на зміну космічній ріте і, знайшовши людський вимір, стало означати не тільки загальну упорядкованість явищ (і космічних, і соціальних), але ще і борг людини, виконання нею своїх обов'язків, насамперед релігійних.

Дата добавления: 17.04.2001